21 листопада 2014 р.
Наша країна вже кілька років поспіль тримає високу марку великого виробника і експортера міндобрив.
Українські аграрії дедалі частіше відмовляються закуповувати їх за кордоном, віддаючи перевагу вітчизняним.
Про те, як працює державна програма здешевлення міндобрив для аграріїв та тенденції на цьому ринку кореспонденту «УК» розповів гендиректор «ОSTCHEM» Олександр ХАЛІН.
УК: Олександре Сергійовичу, з огляду на те, що ресурсів у наших аграріїв нині бракує (враховуючи низький рівень кредитування та високі втрати озимих), чи не знизяться 2012 року обсяги закупівель міндобрив?
— Якщо говорити про середньострокове споживання, то обсяги внутрішнього ринку зростають, як і попит на українську продукцію. Річ у тім, що нині в Україні удобрюють лише 65% родючих ґрунтів, а обсяги корисних речовин, які вносять, утричі нижчі за нормативні. Порушення технології удобрення ґрунтів — одна з причин порівняно невисокої врожайності. Приміром, середня врожайність пшениці в Україні становить 30 ц/га, тоді як у Польщі — 35, у Німеччині — 72, у Нідерландах — 90.
За два місяці цього року попит на добрива справді трохи скоротився: на селітру — на 12%, на карбамід — на 34%. Головна причина цього — не надто успішний для сільського господарства, порівняно з попереднім, минулий рік. Ми чекаємо, що 2012-й буде непоганим і восени ми спостерігатимемо збільшення попиту на добрива.
УК: Як нещодавно зазначали економічні видання, цього року вартість основних видів міндобрив залишатиметься на рівні 2011-го. За рахунок чого ціни будуть сталими?
— Якщо порівняти вартість товару в 2012 році з вартістю 2011-го, то можна побачити, що селітра подорожчала на 5%, карбамід — на 11%, карбамідно-аміачна суміш — на 3%. Це пояснюється зростанням собівартості продукції. Треба пам’ятати, що 90% у собівартості азотних добрив становлять енергоносії. Крім того, зростання пояснюється й динамікою світових ринків.
Як працює ринок азотних добрив? Він глобальний і не формується окремо для кожної країни. Ціноутворення відбувається, виходячи з балансу попиту і пропозиції. Наприклад, світові котирування карбаміду за три місяці 2012 року порівняно з аналогічним періодом 2011-го підвищилися на 10%, аміачної селітри — на 4%. Тож світові ціни — основний чинник ціноутворення.
УК: Експерти зазначають, що частка імпортованих міндобрив рік у рік знижується, тоді як вітчизняних навпаки — збільшується. З чим це пов’язано?
— Справді, торік імпорт в Україну основного азотного добрива — аміачної селітри — знизився на 40%. Чи добре це? Так. Адже це досягнення української галузі! І позитивно позначається на платіжному балансі та економіці України. Обсяги виробництва українських міндобрив зростають, а імпорт витісняється.
УК: Як працює державна програма здешевлення міндобрив для сільгоспвиробників?
— Це дуже правильна програма, і ми як провідний виробник добрив беремо у ній безпосередню участь. Схема проста: держава виділяє кредити аграріям, вони купують техніку, добрива. Збирають урожай, продають його, розраховуються. Подивіться на наших сусідів: уся Європа допомагає своїм сільгоспвиробникам! Інструментів багато: дотації, кредитування, різні компенсації, податкові пільги.
Чому українські виробники повинні програвати європейським уже на старті?! І уряд дуже правильно робить, що рухається у цьому напрямі. Але не повинно бути совдепії, коли хтось каже, що якась категорія аграріїв бідна, тому їй треба дати 25% знижку.
На сьогодні і так через високу ціну на газ виробники добрив зазнають збитків. Вони чекають, коли ситуація виправиться і ринок працюватиме за ринковими цінами. Але при цьому повинні бути ефективні інструменти стимулювання розвитку агросектору.
Візьмімо Індію. Там держава закуповує оптом добрива, а потім продає їх на внутрішньому ринку в рази дешевше. Так там стимулюють виробництво продуктів харчування. Можна проаналізувати й європейську модель підтримки фермерів.
Розвиток агросектору дасть потужний поштовх для розвитку української економіки. В Україні дуже хороші землі, наше завдання — реалізувати цей потенціал. Згідно з прогнозами ЕАО, до 2050-го населення планети зросте ще на третину і становитиме 9 млрд. З урахуванням, що збільшення відбувається у країнах, що розвиваються, економічне зростання цих держав супроводжується поліпшенням купівельної спроможності людей та раціону їхнього харчування.
Щоб прогодувати додаткові 2,2 млрд людей, потрібно збільшити виробництво продуктів харчування на 70%. Зокрема пшениці треба вирощувати на 40% більше (З млрд тонн), м’яса — в 2,3 раза більше (470 млн тонн). Україна має можливість стати головним постачальником продовольства на світовий ринок. Зробити це без хімічної галузі, розвитку високо-технологічного сільського господарства неможливо.
Олег ГРОМОВ / Урядовий кур’єр №77, 2012